Якщо ви читаєте цю новину, то ви, напевно, шанувальник треш-металу, і, безсумнівно, знаєте про «Велику четвірку» («Big4») – чотири найуспішніші гурти жанру: «Anthrax», «Megadeth», «Slayer» і «Metallica».
Під час дискусії під назвою «Building Metallica», що відбулася 23 березня 2018 року в рамках конференції «Online Marketing Rockstars» у Німеччині, барабанщик вокально-інструментального ансамблю «Metallica» Ларс Ульріх (Lars Ulrich) пояснив, чому він думає, що його гурт кращий за всіх.
Під час розмови Ульріх порушив питання про те, чим же Металіка відрізняється від інших гуртів «Великої четвірки» і чому їм вдалося домогтися більшого успіху.
«Я не хочу нікого ображати. Усі ці гурти – наші друзі, наші ровесники, і у мене є величезна повага і любов до кожного з них»,
– почав Ларс.
«Але, я думаю, ми в Металіці завжди відчували себе незалежними і жили у своєму власному світі, тому ми були невдахами і ніколи не відчували себе частиною сцени.
Таким чином, ми завжди слідували своїм наміченим курсом. Ми просто відчайдушно незалежні, і це підхід до всього, що ми робимо: ми не шукаємо інших шляхів у спробі зробити будь-що або слідувати певним тенденціям, моді, бізнес-стилям або чомусь ще. Ми просто робимо те, що потрібно для Metallica в нашому власному всесвіті.
І ми прийняли, я вважаю, деякі рішення на цьому шляху, як творчі, так і практичні, які спрямували нас на правильний шлях»,
– продовжив він.
«Я не журналіст, і це не моє місце, щоб сидіти і говорити про те, чому ми перебуваємо в певному місці, а інші – ні. Мені це незручно».
Крім того, Ульріх також пояснив, що завзятість, з якою вони виконують власну роботу, допомогла їм досягти успіху, який, здавалося, вислизав від їхніх колег.
«Як я вже сказав, Металіка завжди була незалежною і просто робила щось своє і ніколи не відчувала, що ми маємо намагатися прислужитися комусь, задовольнити будь-які потреби, будь-які конкретні тенденції, моменти, які відбуваються в бізнесі, моді чи будь-яких інших речах»,
– пояснив Ларс Ульріх.
«Так, музично ми грали складнішу музику, але ми ніколи особливо не відчували, що ми були частиною сцени. Коли наш другий альбом «Ride The Lightning» вийшов 1984 році, у пісні «Fade To Black» з’явилася акустична гітара. Й люди почали хвилюватися: “Боже мій! Що вони роблять?” Але для нас це була просто ще одна звичайна спроба висловитися через музику.
Аналогія, яку я даю в інтерв’ю, полягає в тому, що є потяг, і ми робимо все можливе, щоб керувати ним, але водночас ви не можете змусити потяг їхати – інколи ви стикаєтесь із тим, що потяг просто рухається вперед, а не спрямовується в певне місце»,
– підсумував Ульріх.
«Ось як ми дивимося на все це. Тому іноді вам потрібно триматися, іноді вам потрібно керувати, і ви маєте знати, що саме і коли потрібно робити».
